Людське прийдешнє...
"Людське прийдешнє - все одно пройдешнє!"
Щоб щось зробити в прийдешньому, треба задуматися про це в сучасності. І не лише задуматися, а експерементувати, діяти. І потім... що таке минуле, сучасне, прийдешнє?... Ці фази часу - лише слова, що прикривають наше неуцтво. Те, що має статися у вічності, давно сталося.
У науці як і в житті!
Наука потрапила в програму первісного імпульсу. Ми повинні завершувати заданий імпульс первинного алгоритму до його вичерпання, хоча й знаємо, що він напевно веде нас в нікуди. Побачивши, що ми опинилися в науковому чи технічному тупику, ми творимо інший алгоритм, включаємо іншу програму, знову йдемо за черговим імпульсом до його вичерпання.
Ми повинні користуватися результатами експеременту, поставленого з допомогою того чи іншого пристрою, хоч і цей пристрій не дає нам сигнали, змодельовані архаїчним, відносним рівнем знання, а точніше - незнання.
Подумайте самі над такою проблемою: всі наші прилади імітують органи чуттів. Але ж органи чуттів - очі, вуха, ніс і все інше - лише рецептори фізичної людини для орієнтування в обмежених умовах планетарної біосфери. І ось на цьому спеціалізованому фундаменті звіролюдини ми зводимо твердиню абстрактної науки, що намагається пізнати безмірність, тобто - невичерпність! Відром ми зажадали виміряти Океан! А найосновніше - ми абсолютизуємо почуття і вже не прагнемо їх трансформувати, а навпаки - конскервуємо. А інтуїтивно - чуттєва сфера, полонена раціональним аналізом, поступово деградує, відкриваючи стежку людині - манекену, людині - пожирателю енергії, їжі, інформації, розваг, ідей...
Кожен вчиться на своїх певних помилках. У житті, як і в тексті без розділових знаків не можливо. І користуючись тим, що кожен вчинок, кожна дія, помилка і досвід допомагає нам краще зрозуміти світ і людей. Коли ми опиняємося у так званому тупику чи втрачаємо віру в себе, і втративши щось ми зупиняємося. І після першого провалу, далі продовжуємо вчиняти невиправне - яке вже не повернути, але яке можна по новому виправити і знову зіпсувати - вирішувати вам.
"Людина сама кує своє щастя або нещастя". Це - наша воля. Ми звикли пливти у течії узгодженого суспільного життя. Ми добуваємо фах, їжу... А коли щось зникає - розгублені. А міра всього - сама людина. Якщо є якийсь сенс у житі, то він повинен бути не в зовнішніх можливостях, зручностях, успіхах, досягненнях. Основне - внутрішнє визначення мети і воля до дії. В кожній істоті, в її глибинній сутності приховано корінь будь - якої дії. Це наш розум, дух.
І що ж таке людина? Для чого вона живе? Таке питання - це примха.
Людина - самотня, загублена поміж лавиною механічних виродків, у лабіринтах гігантських міст, під наглядом бездушних лікарів, серед брехливих політиків, серед покалічених дітей, нудних уроків, демагогічних етичних кодексів, заборонених традицій. А втім - досить! Все це до тривіальності відомо кожній мислячій людині: телебачення й газети досить для того, щоб підсумувати інформацію за один лише рік... і жахнутися! І здивуватися, що планета ще досі не захлинулася від злоби й брехні.
Дехто вважає, що на зміну людині гряде еволюція інформаційних комплексів - мислячі комп'ютери, роботи. І що ця еволюція буде вищою від біологічної.
Людина - це сконцентрована воля матерії, котра самопізнається, саморозкривається, через нашу еволюцію. Достатньо поштовху, достатньо огненного прагнення - і тоді по річищу волі загримить потік нереалізованих мрій та волінь.
Хіба можна відноситися до себе, як до окремого феномена, обмеженого народженням і смертю? Ми учасники естафети - з вічності у вічність!
Інформація може нагромадити у віковому генетичному коді такі мури, що людина вже не спроможна формувати сама себе, самореалізовуватися, вона повністю підпорятковується штучній програмі - расовій, державній, національній, стає гвинтиком псевдолюдського множенства, втрачає свою індивідуальність.